Книги из серии "Класика української літератури"

• 

  Афоризми

  Сковорода Григорий Савович

  Класика української літератури #66

  Проза: классическая проза.

  0

  • 1

  *** Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. *** Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись - значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - се рух. *** Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа? *** Надмір породжує пересит, пересит - нудьгу, нудьга ж - душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим. *** Любов…

• 

  Живцем поховані

  Нечуй-Левицький Іван Семенович

  Класика української літератури #213

  Проза: классическая проза.

  0

  • 4

  - Скажіть мені по правді, як во­но так тра­пи­ло­ся? - пи­тав я. - Колись мій батько мав ко­ло Білої Церк­ви мо­же з шістде­сят де­ся­тин по­ля, а мо­же й більше. Це бу­ла на­ша дав­ня дер­жа­ва, на­ша батьківщи­на й дідиз­на, бо ми з давніх-да­вен бу­ли дво­ря­ни, ко­ли ще тут і гра­фа Браніцько­го не бу­ло. Та­ких дво­рян, як мій батько, тут у Білій Церкві ко­лись бу­ло чи­ма­ло. Усі во­ни бу­ли дрібні поміщи­ки, чи як тут у нас ка­жуть, дідичі: хто мав де­ся­тин двад­цять по­ля, хто со­рок або…

• 

  Крилаті слова

  Васильченко Степан Васильевич

  Класика української літератури #244

  Проза: классическая проза.

  0

  • 3

  Або так: спиниться серед двору, довго-довго дивиться на небо. А далі: - Біжи сюди, я тобі загадку загадаю. Прибіжиш. - Яку? - А ось яку: біжать коні вороні, на них узди порвані. Одгадую і так і сяк - не виходить. - Ні,- каже,- так ти не вгадаєш, глянь краще вгору. Глянеш. - Ну, що ти побачив там? - Хмари, а більш нічого. - Подивись краще, може, то й не хмари. Тільки він скаже так, зразу ніби очі тобі розплющаться: вже немає хмар - то табуни сполоханих, розпужаних диких коней…

• 

  Невольник

  Карпенко-Карий Иван Карпович

  Класика української літератури #294

  Поэзия: драматургия.

  0

  • 2

  Стефан. Годіж... годі плакати моє серце. Поїду у Січ, бо годі тут жить. Роздобуду слави і верну до тебе. Ярина. Може забудеш мене Стефаночку... На чужій стороні найдеш собі кращу... (За слізми не може говорити). Стефан. Не забуду тебе, моя зоре... Доки світ-сонця не забуду... Доки не перестанесь бить серце у моїх грудях... Не хочу і не зможу я тебе забути... Ти будеш моєю одвагою, моїм супокоєм, моєю молитвою, моєю надією... І коли хоч на хвилинку викину тебе із серця, то хай перша куля…