Книги из серии "Тартар"

• 

  Я, зомбі

  Кононович Леонід

  Тартар #1

  Детективы: криминальные детективы.

  0

  • 2

  І це було все. Це було все. Я хапався зі сну, й мене обливав циганський піт. Господи, як мені хотілось додому, на Вкраїну! Ностальгія, чи як це називається у розумних людей… але я покинув табір у Бадабері, і перейшов кордон, і сливе два місяці стикався в горах, раз по разу встряючи у перестрілки з муджагідами, а то й просто з дехканами місцевих племен, котрі влаштували на мене справжнісінькі лови… Надворі вже чорнів старий вечір. На годиннику була половина по п'ятій. Я підвівся й, перечипившись…

• 

  Довга ніч над Сунжею

  Кононович Леонід

  Тартар #2

  Детективы: криминальные детективы.

  0

  • 1

  Я спинив авто коло телефонної будки. Тоді зайшов зайшов досередини й, щільно затріснувши двері, набрав номер. — Алло? — сказав я. — Петя, это ты? Слышь, мне надо двести баксов, здесь привезли товар… — Брось трубку! — гаркнули на тому кінці дроту. Я задоволено покивав головою. Тоді заліз у авто й, притиснувши газ, прикро рвонув з місця. Ще шість років тому, коли мене зняли з командос і призначили детективом для особливих доручень при штабквартирі «Тартару», я втямив, що епоха геніальних одинаків,…

• 

  Кайдани для олігарха

  Кононович Леонід

  Тартар #3

  Детективы: криминальные детективы.

  0

  • 0

  — На трудові доходи, звичайно, придбаний? За мєнтовську платню? Ні, — обернувсь я до шефа, — ти уяви тільки: я не їжджу в такому авті — а він їздить! Подумай тільки, навіть я… — Все! — перепинив мене шеф. — Замнемо. Яке нам діло до його прибутків? Кожна скотина по-своєму промишляє. Жарти жартами, а час уже переходити до поважних справ… Урилов поправив картуза й, склавши руки на столі, напустив на свою пику суворого офіціозу. Мурат пахнув сигарою й замислено подивився на мене. — Ми викликали тебе…

• 

  Феміністка

  Кононович Леонід

  Тартар #4

  Детективы: криминальные детективы.

  0

  • 0

  — Котра година, до речі? — холодно поспитала вона, даючи на здогад, що мені слід було б ушиватися звідси. Я зиркнув на годинника і побачив, що четверта стрілка, котра досі стояла нерухомо, тривожно коливається туди-сюди. — Хай йому дідько! — вражено пробурмотів я, не вірячи своїм очам. — Ви щось сказали? — Ні… нічого! Пів на дванадцяту, до речі. Леся підозріло зиркнула на мене. Потім сіла на своє місце й, узявши ручку, стала заповнювати бланк. — Паспортні дані? — суворо запитала вона. Я сказав.…